Мабуть, немає протягом року іншої такої пори, коли ми настільки часто звертаємось думками до оцінки часу – унікального дару та поля можливостей. Завершення попереднього року та невідворотнє настання прийдешнього змушують раз по раз заглядати в календар. Саме в його датах ми вже бачимо обриси того, що хочемо зробити. А ще календар – це не лише стовпці чисел, які означають дні, тижні та місяці, – це нагадування про події важливі для нас особисто та те, що визначає нашу ідентичність.
Саме наприкінці минулого 2024 р. постійна експозиція Музею «Пам’ять єврейського народу та Голокост в Україні» поповнилася трьома цікавими артефактами – єврейськими релігійними календарями другої половини ХХ ст., якими користувалися українські юдеї.
Два з них – типографські видання Московської єврейської релігійної общини – чи не єдиного юдейського об’єднання на теренах СРСР, яке мало можливість офіційного друку єврейської літератури релігійного змісту.
Окрім знайомого та звичного для нас, сучасників, переліку важливих дат єврейського релігійного календаря, невід’ємним елементом цих двомовних (івритом і російською) видань є низка офіційних світських дат, зокрема вказівки на день народження більшовицького лідера Володимира Ульянова (Леніна) (22 квітня), дату більшовицького перевороту 1917 р. (у виданні «Великая Октябрьская революция») (7 листопада) та ін.
Цікаво, що у виданні 1976 р. наявний ще один елемент, відсутній у більш ранніх виданнях, а саме – «Молитва за мир». Сама «молитва» не була чимось новим для релігійної практики за умов радянської дійсності. У 1952 р. у м. Загорськ (Московська обл.) відбулася конференція представників різних релігійних конфесій. Юдейські громади на ній представляв уродженець України, Соломон Шліфер – головний рабин Московської синагоги (1944-1957)[1]. Під час виступу С. Шліфер представив власне трактування значення слова «Мир» для юдеїв: «Слово „мир” для нас, віруючих євреїв, окрім загального поняття мир має ще й глибоке релігійно-символічне значення, оскільки „Мир” – „Шалом” є одним із імен Г - спода Б-га, В-лодаря світу, і ми за цю священну ідею маємо боротися впритул до самої пожертви»[2].
Зафіксовані випадки, коли молитва «За мир» разом з «Молитвою за уряд» виголошувались у московській синагозі, а згодом – і в інших синагогах країни ще у 1953 р.
Очевидно, що такі дії мали свідчити про лояльність радянських вірян до владного режиму, який пильно стежив за релігійним життям та за будь-якої зручної нагоди обмежував право на віросповідання власних громадян. Останні, перебуваючи під постійним тиском та наглядом, бажаючи зберегти ті крихти релігійної «свободи», «гарантовані» Конституцією СРСР, були готові дотримуватися суспільного етикету, встановленого тоталітарним режимом.
Для розуміння контексту наведемо кілька прикладів. У 1949 р. в СРСР максимально широко відзначався 70-й ювілей від дня народження кривавого диктатора – Йосипа Сталіна. Мабуть, не існувало установи, підприємства чи організації, де б не відбувалися урочисті заходи, присвячені цій події. Не були винятком і релігійні громади різного віросповідання, змушені імплементувати до Б-гослужінь згадки про людину, яка фактично уособлювала несвободу і терор. Не оминув цей сумний обов’язок і юдеїв Дніпропетровська (нині – Дніпра). Так, 20 грудня 1949 р. в єдиній діючій на той момент в області синагозі відбулося урочисте Б-гослужіння, а після нього було прочитано доповідь на тему «Про життя і революційну діяльність Й. В. Сталіна»[3].
Варто ще раз підкреслити, що на той час синагога у Дніпропетровську була єдиною юдейською спорудою, діяльність якої залишалась офіційно дозволеною владою. Неодноразові звернення вірян-юдеїв інших великих міст регіону (Кривого Рогу, Дніпродзержинська (нині – Кам’янське), Нікополя), або залишалися без розгляду, або поверталися з відмовою[4]. Не можна не враховувати й той факт, що від другої половини 1948 р. все більших обертів набирав маховик відверто антисемітської кампанії, камуфльованої у т. зв. «боротьбі із безродним космополітизмом». Гнітюча атмосфера початку нової хвилі репресій змушувала вірян йти на певний компроміс із сумлінням та вдаватися до подібних вірнопідданих реверансів.
До речі, тоді ж, у 1949 р., але у травні, уповноважений Ради у справах релігійних культів при Раді Міністрів СРСР у Дніпропетровській області[5] зміг запобігти «календарній диверсії». Так, у звіті республіканському і союзному керівництву він повідомив, що у дніпропетровській синагозі був розміщений настінний релігійний календар. Найбільше занепокоєння у радянського чиновника викликала фраза «Лешана абаа Бе Исроель»[6], якою буцімто завершувався календар. Не маючи достатніх знань, не володіючи івритом та, ймовірно, дотримуючись політично вивірених мовних конструкцій, уповноважений подав цю фразу в російському перекладі: «Наступного року в Палестині» та рапортував про успішну ліквідацію календаря і проведену роз’яснювальну роботу в общині[7].
Не дивно, що смерть диктатора на початку березня 1953 р. була сприйнята багатьма людьми з полегшенням та надією на лібералізацію. Саме в цей період був виготовлений третій експонат – рукописний календар на 7714 р.[8] (1953/1954 рр.), який належав Ісааку Медведовському – мешканцю м. Новомосковськ (нині – Самар) Дніпропетровської області. Найімовірніше, що невеликі наклади дозволених видань не могли задовільнити потреби усіх вірян-юдеїв. Тож, люди створювали рукописні копії для власного вжитку. Матеріалом для рукопису слугував звичайний учнівський зошит, складений удвоє. Характерно, що календар І. Медведовського був одномовним (івритом) та не мав жодних ознак радянського меморіального офіціозу.
Рукописний та друковані календарі, розміщені в постійній експозиції Музею, є своєрідними нагадуваннями про випробування, які випали на долю мешканців України та одночасно підтвердженням збереження традицій і Віри у Вс-вишнього у найважчі часи.
Музей висловлює щиру вдячність родині Гайсинських, яка передала ці важливі артефакти Музею, а також пану Аврааму Йосіфу Іцхаку Каршенбауму за сприяння у поповненні нашої колекції.
[1] Соломон (Шлойме) Шліфер (1889-1957) народився у м. Сміла Київської губернії (нині Черкаська обл.). У 1913-1922 рр. – рабин у м. Олександрія (нині Кіровоградської обл.), у 1922-1929 рр. – виконував різні функції, повязані із діяльністю Московської синагоги. Від 1944 р. обійняв посаду головного рабина Московської хоральної синагоги, а з 1946 р. також був головою правління означеної синагоги. Член Єврейського антифашистського комітету. Ініціатор багатьох проєктів щодо збереження та відродження єврейської релігійної освіти і книговидання у СРСР.
[2] Цит. за: Лобовская М. История Московской хоральной синагоги. Москва: «Дом еврейской книги», 2006. С. 169. (Переклад автора).
[3] Інформаційний звіт Уповноваженого Ради у справах релігійних культів при Раді міністрів СРСР по Дніпропетровській області за ІV квартал 1949 р. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (далі – ЦДАВОУ), ф. 4648, оп. 4, спр. 55, арк. 271.
[4] Див., наприклад: Лист Уповноваженого Ради у справах релігійних культів при Раді Народних Комісарів СРСР по Дніпропетровській області від 28.08.1945 р. ЦДАВОУ, ф. 4648, оп. 4, спр. 11, арк. 25; Лист Уповноваженого Ради у справах релігійних культів при Раді Народних Комісарів СРСР по УРСР від 01.09.1945 р. Там само, арк. 26.
[5] Рада у справах релігійних культів при Раді Народних Комісарів СРСР – радянський державний орган влади створений з ініціативи очільників Народного комісаріату державної безпеки СРСР 19 березня 1944 р. Офіційним завданням Ради було забезпечувати зв’язок між Урядом СРСР та керівниками релігійних об’єднань різних віросповідань (за винятком Російської православної церкви) «з питань цих культів, які вимагають дозволу Уряду СРСР». У реальності Рада зосереджувалась переважно на завданнях, пов’язаних з обмеженням діяльності релігійних організацій, звуженням сфери їхнього впливу та ін.
[6] Аналізуючи звіт Уповноваженого, приходимо до висновку, що чистовий варіант надпису він не бачив, а послуговувався інформацією від когось з відвідувачів синагоги. Доповідаючи про «інцидент» вищому керівництву посадовець, швидше за все, подав викривлений варіант рядка із заключної частини Пасхальної Гаґади та традиційного побажання юдеїв, які мешкають поза Ізраїлем: «Лешана абаа Бе Ірушалаїм!» («Наступного року в Єрусалимі!»).
[7] Інформаційний звіт Уповноваженого Ради у справах релігійних культів при Раді міністрів СРСР по Дніпропетровській області за ІV квартал 1949 р. ЦДАВОУ, ф. 4648, оп. 4, спр. 55, арк. 229.
[8] За юдейським календарем, в якому літочислення ведеться від створення світу.